Думи співочого народу - Песни - Песни и песенки - Прикольные, красивые - С днем рождения - поздравления, стихи, смс, открытки
Форма входа

Категории раздела
Песни [121]
Наш опрос
Что вам больше интересно?
Всего ответов: 2562
Статистика


Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0
Главная » Файлы » Песни и песенки » Песни

Думи співочого народу
18.03.2015, 13:42

Оригінальні, музично-поетичні твори України - це думи. Українські народні пісні вражають своєю самобутністю.

Українські народні пісні



ІВАН БОГУН

У Вінниці на границі,
Під могилою над Бугом-рікою —
Там стояв Іван Богун вільницький
Під обителем-монастирем кальницьким.
Під кальницькою обителю
Богун стояв,
Із турками-пашами,
Крулевськими ляхами,
Камлицькими князями
Богун воював!
Силу він ляхів-турків стріляв
І шабельками рубав,
На аркан забирав,
В річку Буг їх утопляв.
А ляський круль
І турецький коноїд-паша,
Нехрещена душа,
Силу війська збирали
Івана Богуна і його військо
Хмарою бусурманською обступали.
Веселились ляхи-турки,
Круль і князь раділи,
Що обложили Богуна
На довгі неділі.
Обступили ляхи-турки,
Кругом обложили,
Козаченьків Богунових голодом морили.
Три тяжкі неділі
Богун з військом
У тяжкій облозі бував...
Од свого ума білими руками
Хмельницькому листа писав,
Богун у Хмельницького батьківської поради питав
Та собі підмоги з Чигрина прохав:
«Просю бога й тебе,
Дай помочі, порадь і повесели нас!..
Бо вже нас ляхи й турки обступають,
Кругом знаменами своїми обкидають
І кругом нас облягають,
І дуже сильно побіждають».
Як Хмельницький [цеє] зачуває,
До Вінниці за штири доби прибуває.
Його військо гетьманськеє морем нахлинає,
Турецько-польське крульське військо зничтожає,
Богуна з козаками з неволі визволяє.
А сам Хмельницький
До Богуна під’їжджає
І словами промовляє:
«Не сам бог вас спасав —
І я не менше помогав!»
Іван Богун відмовляє:
«Слава богу і хвала гетьману,
Що не дав нас у неволю, ляхам на поталу!»
Все козацтво
І вояцтво
У ряди ставало,
На всі голоси кричало,
Промовляло,
А кобзарі грали,
В струни дотинали
Та Богдана із Богуном
Піснями хваляли!



ДУМА ПРО УДОВУ

Ой не діброва зашуміла,
як удова старая
з своїми дітками маленькими
в своєму дому гомоніла.
Мала собі вдова три сини,
як ясниї гласниї соколи.
Вона ж годувала,
до зросту в найми не пускала,
вона ж свої головоньці
при старости літ
при їх жития сподівала.
А скоро стали сини
до разума дохожати,
стали молоде подружжя принімати (sic).
Зараз стали матері, старій удові,
хлібом-сіллю дорікати,
із домівки ізсилати.
— Іди ж ти, нене, пріч від мене,
будуть, нене, гості в мене,
царі та князі,
будуть пити, гуляти,
будеш ти, мати старая, у порога стояти,
ой то як же тебе не знатиму
за своєю гордощею,
як тебе назвати вже й мати.
А та удова се зачуває,
із двора схожає,
по вулиці склоняє-валяє,
за своїми дрібними сльозами
світа божого не видає.
— Що великая туга коло мого серця,
мов хто ножем пробиває.
Ой близькі сусіди поглядали:
— Ей, удово, старая мати,
іди ж у наш дом чужий проживати,
будем ми тебе хлібом-сіллю годувати,
будеш ти наших маленьких діток доглядати.
А та вдова те зачуває,
у чужий дом ухожає,
живе-проживає,
хатку помітає,
(лавки помиває),
ой на ранній зорі, на вечірній
спочивання собі ніколи вона не має,
ой своїх синів збарзе зневажає,
клене-проклинає:
— Ой сини мої, сини,
три, як ясниї, гласниї соколи,
бодай же ви отнині довіку
щастя й долі не мали,
як ви мене при старости літ
з домівки зіслали!
Що як я ручками та пучками
хліба-солі заробляла
та вас годувала,
а тепер хотя б не пила, не їла,
хотя б у вас в тихомирстві пожила!
Коториї в них пили та гуляли,
за ворота вийшовши, їх осуждали:
— Братіки милі, голубоньки сиві,
стілько ж ми в вас п’ємо та гуляємо,
почому ж ми старої матері в вічі видом не видаємо?
Чи ви її задали,
чи ви її запродали,
чи вона в вас хліб-сіль переїла?
Чи вона при старости літ
де вона вас осудила?
А старший брат те зачуває,
до утрені божественної одхожає,
утреню божественну вислухає,
до господи прибуває,
до братів словами промовляє:
— Братіки рідненькі, голубоньки сивенькі,
нуте думати-гадати,
як би ж нам стару матір у свій дом обіськати, —
став же нас господь видимо карати,
став у полі і в домі хліба-солі вменчати,
і не стало без старої матері
порядків у нас доставати.
То не орли заклектали,
як три вдовиченьки старої матері шукали та питали,
а скоро в третім дворі напитали,
у хату вхожали,
словами промовляли,
сльозами обливали,
неньку стареньку прохали та й благали:
— Ей, мати старая, іди в свій дом проживати,
будем тебе хлібом-сіллю годувати,
будем свої маленькі дітки спиняти,
будем тебе штити-шанувати-поважати.
А та вдова те зачуває,
словами промовляє,
сльозами обливає:
— Ой сини ж мої, сини,
три, як ясниї, гласниї соколи,
ой не так то отцівську-материну
молитву упросити,
як її розгнівити.
Ваша душа отнині і довіку гріхов (sic) не одкупиться,
очі мої на вас не зоглянуться.
Як то вдова кляла-проклинала,
а ще ж подумала й погадала,
зо дна моря винімала,
од великих гріхів душу відкупляла,
до царствія небесного преводжала.
Ой которий чоловік отцівську-материну молитву
штить-шанує-поважає,
то отцівська-материна молитва
зо дна моря винімає,
од великих гріхов відкупляє,
до царствія небесного приводжає.
Нам годиться теє спом’ятати,
за которими молитвами стали ми хліба-солі поживати.
Дай же, боже, миру царському,
народу християнському,
од сьогодні всім на здравіе,
на многая лета,
многая лета!



ПРО ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ

Гей, над Дніпром широким,
Старим та глибоким,
На кручі високій
Там є садок вишневий,
А в тім садку хатина біленька,
Буйним хмелем повита і сонцем зігріта,
Ще й у воротах дві тополі,
Мов сторожі, на волі. Гей, гей!
Та в тій-то ж хатині біленькій,
Мов у віночку зелененькім,
Жила жона миленькая,
Мов голубонька сивенькая.
Та була ж тая жона ні бідна ні багата:
Лісів її — оком не звидати,
Степів її — за вік не сходжати.
Отар — не злічити!
Криниці — медом-вином можна заливати,
А ріки — молоком заповняти!
Ще й електросвіча
Володимира Ілліча
В ночі темнії в її хаті
Світила ясненько. Гей, гей!
Та що ж то за жона
Жила в хатині біленькій,
Як в вінку зелененькім?
А поживала там, жила
Наша рідная мати
Україна мила-коханая.
Ой да ті кати фашизнянські,
Недолюдки поганські,
Та про теє добро нишком та тишком
Добре узнавали
Та й у неділю рано-пораненьку,
Як ті хижі звірі-круки,
Нападали, грабували,
Ліси, байраки порубали,
Отари забрали;
Дітей безневинних
Об каміння голівками розбивали
Та на штики брали,
Людей в неволю тяжкую фашистськую виганяли;
Міста-села попалили,
А степи вольнії та широкії,
Ой полонили
Ще й ясную свічу
Дніпрельстана могучого погасили.
Тоді ж то настала в її хаті
Нічка чорная та темная. Гей, гей!
Тоді ж то Україна
Своїх діточок собирала
Та й не день, не два та не три
Боронилась-захищалась
Та все знемагалась,
Несила спіткала...
Тоді ж то Україна,
Як свій милий край покидала,
Плакала-ридала
Та до своєї сестри
Русі Великої приходжала,
Словами промовляла:
«Ой ти, сестро, сестро
Русь моя Великая!
Прошу ж я тебе:
Добро вчини,
В боротьбі мені поможи,
Бо кати фашизнянські
На мій край напали,
Міста-села попалили,
А степи вольнії та широкії
Полонили!»
Тоді ж то сестра Русь Великая
Добреє серце мала,
Словами промовляла:
«Ой ти, сестро, сестро Україно,
Не плач, не журися!
Та є в мене воїни великі —
Поглянь- подивися!»
Ой були ж то богатирі нездоланні,
Не орли степовії —
Воїни бойовії!..
Тоді ж то мати — Русь Великая — вставала,
Низенький поклін синам віддавала,
Словами промовляла:
«Ой сини, сини, сини мої милі,
Орли сизокрилі!
Добре ви дбайте,
В труби срібненькії
Грайте- вигравайте,
Полки собирайте,
В похід вирушайте
Та Україну миленькую,
Мов голубоньку сивенькую,
Від ворога лютого визволяйте!»
Тоді ж то щонайстарший богатир.
Мудрий воїн-проводир
Йосиф Сталін
Добрую вдачу мав,
Наперед виходжав,
Словами промовляв:
«Гей, брати, брати мої милі,
Орли бистрокрилі!
Кажу ж я вам:
Добре ви дбайте,
На всі чотири сторони
Гінців висилайте,
В труби срібненькії
Грайте-вигравайте
Та свою славу сталінградськую,
Орловськую та бєлгородськую
Вспомніть-пригадайте!
Полки собирайте
Та Україну милую,
Як голубоньку сивую,
Від ворога лютого визволяйте!»
Ой то ж то та й не в темному гаю
Та й не сиві орлиці затуркотали,
А тільки ж то три
Сурми срібненькії,
Полковії вірненькії,
Голосно заграли.
Що першая то сурма заграла —
Напроти Києва святого,
Що другая — напроти Корсуня старого,
А що третя сурма заграла —
Напроти Одеси морської. Гей, гей!
Сонце затемнилось,
Земля затрусилась,
Гори повалились,
Ріки спинились, —
То-то ж то не більше
І не менше,
А тільки сімсот тисяч
Ще й п’ятнадцять
Гармат заклекотали,
Кулемети помагали,
Автомати цокотали
Та ворога лютого
Та ненависного
З України виганяли.
А щонайбільший богатир,
Мудрий воїн-проводир,
Над фронтом все літає, літає
Та до своїх друзів бойових
Словами промовляє:
«Гей, брати, брати мої милі,
Орли бистрокрилі!
Кажу ж я вам:
Добре ви дбайте,
На землі українській
Славній радянській
Ворогам життя не давайте!»
Ой да ті брати милі,
Орли бистрокрилі,
Та добре собі дбали:
На землі українській
Славній радянській
Ворогу життя не давали,
З любимої землі проганяли,
Перемогу собі мали, —
Прапор слави над Берліном розвівали
Та Вкраїну милую,
Як голубоньку сивую,
І всенький мир радянський
Від моря до моря
І аж поза гори Карпатські
Від ворога лютого визволяли.
Уклоняємось наперед
Ранішньому сонечку
І всенькому військові
Кревно-радянському!



В НЕДІЛЕНЬКУ РАНО-ПОРАНЕНЬКУ

В неділеньку рано-пораненьку,
Ще й сонечко не зіходило,
Срібла-роси не визбирувало,
А з-за Збруча, з-за Дунай-ріки,
Та з далекої сторони,
Налетіли хижі птиці,
Хижі птиці круки-ворони
На поля, луга зеленії,
На міста і села славнії,
На цвітучу землю нашую,
Землю-матінку радянськую.
В кігтях-пазурях несли вони,
Чорні птиці, хижі ворони,
Люту смертоньку люду мирному.
А за птицями звірі ринули,
Звірі злобнії, ненависнії.
То не звірі йшли, не вода текла —
То солдати війська дикого,
Що не хліб їдять — тіло білеє,
І не воду п’ють — крівцю людськую,
Що слізьми вони упиваються,
Гірким гореньком забавляються,
Над усім світом насміхаються.
Загула земля українськая,
Білоруськая і російськая,
Одвічали їм землі братнії,
А що з півночі і на полудень,
На Далекий Схід простягаються.
І тоді прозвучав голос мудрий з Кремля,
Голос мудрий, утішливий, праведний:
«Гей, ой гей, сини мої, внуки і друзі!
Батьківщина наша в небезпеці і тузі!
На землю нашу чорною хмарою враг наступає,
Щастя наше застилає,
Радість нашу випиває,
Силу й красу забирає,
Землю рідную оскверняє,
Наші поля гайнує,
Доми-палаци руйнує».
Загула земля, затривожилась,
Рать Червоную собираючи,
На врага-супостата споряджаючи.
Гей, ішли полки все відважнії,
А штики у них гостровразнії.
Поклонилась трава їм у ніженьки,
Постелився їм лист на доріженьки,
Як той лист, полягли і воріженьки.
Та не мало їх, ой багато їх,
Немов з моря вода гірка виплескалась,
З моря Білого й з моря Чорного,
Затопляють вони землю милую...
Б’ються жарко полки, не спиняючись,
Зброю з рученьок не пускаючи,
З стремен ніженьок не виймаючи.
Але бистра вода все назад несе,
Зносить рать удалу все потрошечку.
Оглянуться бійці, славні воїни,
Аж вони на землі на донецькій стоять.
З Криму вісточку шлють: тяжко б’ємося.
А з Москви несуть: в небезпеці Москва.
Ленінград-богатир теж поранений.
Защеміло в душі, запотьмарилось —
Як же сталося так, що й не марилось?
Тоді знов прозвучав голос мудрий з Кремля,
Голос мудрий, утішливий, праведний:
«Гей, ой гей, сини мої, внуки і друзі!
Бийте врага, громіте,
Ні одного не щадіте,
За горе-сльози платіте!
Так наказують вам —
Матері ваші,
Так наказують вам —
Жінки ваші,
Так наказують вам — Діти ваші!»
Чарівне було слово те, слово Сталіна,
Придало воно свіжих сил військам
Понеслись вони — тільки пил кругом розлягається.
Аж глухії — і то прочуваються,
Аж покійники прокидаються,
Щоб побачити, щоб дослухатись,
Як за землю свою плодородную.
Землю руськую благородную
Із ордою погано-фашистською
Славні витязі сміло змагаються.



КОЗАЦЬКЕ ЖИТТЯ

Не один козак сам собі шкоду шкодив,
Що від молодої жінки у військо ходив.
Його жінка кляла-проклинала:
«Бодай тебе, козаче-сіромахо,
Побило в чистому полі
Три недолі:
Перша недоля — щоб під тобою добрий кінь пристав;
Друга недоля — щоб ти козаків не догнав;
Третя недоля — щоб тебе козаки не злюбили
І в курінь не пустили!»
А козак добре дбає,
На жінку не потурає,
Жінці віри не діймає,
Коневі частенько зеленого сіна підкладає,
Жовтого вівса підсипає,
Холодною криничною водою коня напуває,
У поход виступає.
Господь йому дав,
Що під ним добрий кінь не пристав,
Він козаків доганяв;
Що його козаки злюбили,
До себе в курінь пустили
Ще й отаманом настановили.
Тоді козак у війську пробуває,
Свою новину козакам оповідає:
«Слухайте, панове-молодці.
Як то жіноцька клятьба дурно йде,
Так як мимо сухе дерево вітер гуде;
Жіноцькі сльози — дурні, як вода тече».
Жінка в корчмі пила та гуляла
Та домівки не знала,
Мов її хата к нечистій матері пусткою завоняла.
Скоро стала козака з походу сподіватись,
Стала до домівки приходжати,
Стала в печі розтопляти,
Стала той борщ кислий,
Оскомистий, чортзнаколишній
Із-під лави виставляти,
Стала до печі приставляти,
Оттим борщем хотіла козака привітати.
Скоро став козак з походу прибувати,
Став до нових воріт, до ламаних, доїжджати;
Він з коня не вставає,
Келепом нові-ламані ворота відчиняє,
Козацьким голосом гукає.
Скоро стала козачка козацький голос зачувати,
То вона не стала против нього дверми виходжати,
Стала, мов сивою голубкою, в вікно вилітати.
Тогді козак добре дбає,
Хорошенько її келепом по плечах привітає,
Карбачем по спині затинає.
Тогді козачка у хату вбігала,
Буцім нехотя той борщ поліном штиркнула,
Ну його к нечистій матері!
У піч обертала,
Новий борщ унов варити зачинала;
До скрині тягла,
Не простого — лляного полотна тридцять локтів узяла;
До шинкарки тягла,
Три кварти не простої горілки — оковити узяла,
З медом та з перцем розогрівала,
Оттим козака частувала та вітала.
Отто вийшла козачка на другий день за ворота,
Аж сидить жінок превеликая рота, —
А сказано — жінки, як сороки:
Одна на одну зглядали
Та й козачку осуджали,
Та й козачці не казали.
Одна-таки старушка не втерпіла
І козачці сказала:
«Гей, козачко, козачко!
Десь твій козак нерано з походу прибував,
Що попід очима добрі гостинці подавав».
То козачка добре дбала,
По-свойому козака покривала:
«Чи ви ж то, жіночки-голубочки, не знаєте,
Що мій козак нерано з походу прибував,
Заставив мене в печі потопити,
Вечеряти варити,
А я пішла по дрова,
Та не втрапила по дрова,
А втрапила по лучину,
Попідбивала собі очі на ключину.
Роблю ж я таки те ремество-синило,
Так воно мені добре взнаки далося:
Як я його мішала, так воно мені за очі взялося».
А козак сидить у корчмі та мед-вино кружає,
Корчму сохваляє:
«Гей, корчмо, корчмо-княгине!
Чом-то в тобі козацького добра багато гине?
І сама єси неошатно ходиш,
І нас, козаків-летяг,
Під случай без свиток водиш!»
Знати, знати козацьку хату,
Скрізь десяту:
Вона соломою не покрита,
Приспою не осипана,
Коло двора нечиста-ма й кола,
На дровітні дров ні поліна,
Сидить в ній козацька жінка — околіла.
Знати, знати козацьку жінку,
Що всю зиму боса ходить,
Горшком воду носить,
Полоником діти напуває!



ХТО Ж ТОЙ СОКІЛ, ТОВАРИШІ

Гей, гей, гей, гей!
Була зима з відлигою,
А другая люта,
Настраждалися солдатеньки,
Залізом окуті,
Куди не глянь — біле поле
Людським трупом вкрите,
А по селах плачуть жінки
Та голодні діти.
Царі, купці, генерали
Війну вихваляють
Та на полях скривавлених
Бенкети справляють.
Та ось над шанцями здійнявся сокіл.
Прилетів сокіл,
Прилетів ясний,
Над шанцями літає,
До солдатеньків,
Та товаришів,
Словами промовляє:
«Чи не годі вам, товариші,
В окопах зогнивати?
Бо вже час настав, солдатеньки,
Свою волю здобувати!»
Та зачули генерали соколину мову,
Наказали стрільцям убити сокола:
«Ой хто ж зіб’є його кулею —
Нагороду одержить той від царя».
Узяв стрілець рушницю в руки
Та й пустив кулю,
Тільки не в сокола,
А в генерала...
Зашуміли люди, немов ріки,
Що кайдани рвуть,
Що стремлять у море;
Ревуть хвилі,
Б’ють пороги,
Земля у загравах...
Сокіл все літає,
Зове людей, закликає:
«До зброї! До зброї!
Поки пани не полягли,
Як бур’яни під косою!»
Стало краще всім робітникам,
Зітхнули на повні груди селяни,
І раптом його не стало:
Умер сокіл,
Знемігся він,
Перетрудився...
Та ім’ям його великим
Весь світ обновився!
Хто ж той сокіл, товариші,
Куди линув, де він?
То не сокіл, товариші, —
То наш любимий Володимир Ленін!
Отоді-тоді, як Ленін-сокіл помирав,
Товаришу Сталіну слова переказав:
«Продовжуй, товаришу, правеє діло —
Приведи людей до Комуни сміло!»



СМЕРТЬ КОЗАКА БАНДУРИСТА

На татарських полях
Та на козацьких шляхах
То ж не вовки-сіроманці
Квилять та проквиляють,
Не орли-чорнокрильці клекочуть,
Попід небесами літають, —
То ж сидить на могилі
Козак старесенький,
Як голубонько сивесенький,
Та на бандуру грає-виграває,
Голосно жалібно співає.
Гей, і кінь же біля його
Постріляний та порубаний,
І ратища поламані,
І в ладівниці — ні ’днісенького (набою),
І (піхви) — без шаблі булатної,
Тільки осталася козакові бандура подорожня
Та в глибокій кишені тютюну півпапушки,
Та люлька-бурулька.
Гей, сидить же кобзар на могилі
І люлечку потягає,
І на бандурі грає-виграває,
І голосно жалібно співає:
«Гей, панове-молодці,
Козаки запорожці!
Ой де ж то ви пробуваєте?
Чи до Січі-матері приїжджаєте,
Чи ляхів-ворогів киями покладаєте,
Чи татар-басурман
Малахаями, як череду, в плін завертаєте?
Гей, коли б же мені бог поміг
Старі ноги розправляти
Та й за вами поспішати,
Хоч би я на останку віку вам заіграв
Та голосно жалібно заспівав.
Гей, уже ж, видно, мені без бандури пропадати,
Уже нездужаю по степах я чвалати;
Будуть мене вовки-сіроманці зустрічати
І дідом за обідом коня мого заїдати»...
Сидить козак на могилі,
На кобзі грає-виграває,
Жалібно співає:
«Гей, кобзо моя,
Дружино моя,
Бандуро моя мальована!
Де ж мені тебе діти:
А чи в чистому степу спалити
І попілець на вітер пустити,
А чи на могилі положити?
А будуть буйні вітри по степу пролітати.
Твої струни зачіпати
І жалібно вигравати,
І будуть козаки подорожні проїжджати,
І твій голос зачувати,
І до могили будуть привертати»...

Опубликовать Нравится

Категория: Песни | Добавил: Яло
Просмотров: 337 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0


Дорогие друзья! В разделе сайта Песни вы найдете, то, что вам нужно! Как давно известно, день рождения – это праздник детства. Обычно, за большим и дружным столом собираются наши самые родные и близкие люди, чтоб поздравить нас с днем рождения. На этом сайте собрано все, что может пригодиться нам в этот радостный день: прикольные поздравления с днем рождения в прозе и стихах, лучшие пожелания любимому мужчине, женщине, лучшему другу или подруге, парню или девушке, новые игры, сценарии, конкурсы. Также здесь собрано много разного: интересные и смешные тосты и смс, оригинальные открытки и картинки с днем рождения, поздравительные песни и песенки.